У зв’язку з появою нових галузей мовознавства у сучасній німецькій мові посилено вивчається і комплексно досліджується різнопланове явище фоносемантизму. Складність і багатоаспектність його структурних елементів, ієрархічні співвідношення і зв’язки з іншими елементами мовних рівнів викликає необхідність проведення експериментальних досліджень у цій царині. У нашому дослідженні за допомогою структурно-парадигматичного аналізу ідентифіковано ознаки, які дозволяють об’єднувати лексеми в одну парадигму, а також чітко відокремлено значення одного слова від значення іншого. Із 900 дієслівних ономатопів виокремлено 5 лексико-семантичних груп, із яких найчисельнішою є антропоцентрична (105 лексем), а найменш чисельною – механічна лексико-семантична група (36 лексем). У результаті аналізу виявлено, що набір звуків у будь-якій лексемі не є випадковим, а, навпаки, мотивованим відповідно до того, який ми чуємо звук із навколишнього середовища. Тобто функціонування фонетичного значення ми вважаємо об’єктивним у зв’язку з тим, що уявлення та емоції, спричинені звуками під час їх реалізації у мовленні та мові, існуюють, як у нашому випадку, у позаконтекстуальному континуумі окремих лексичних одиниць, а не лише у художньому тексті. Підтверджено, що дієслівні ономатопи протиставляються один одному за окремими акустичними параметрами і на семантичному рівні перебувають у відношенні ієрархічного підпорядкування. За допомогою кількісного складу стилістично-маркованих одиниць засвідено, що основною сферою функціонування звуконаслідувальних дієслів виступає розмовна мова. Звертає на себе увагу значне поширення діалектних варіантів, незважаючи на той факт, що джерелом лексикографічного матеріалу послужили загальні словники німецької мови. На основі отриманих результатів фоносемантичних процесів стає можливим у перспективі проаналізувати взаємозв’язок між комунікативними і психофізіологічними процесами, які мають місце у свідомості людини.