У статті розкрито семантико-стилістичний потенціал прикладкових конструкцій як експресивно-виражальних маркерів художніх текстів С. Воробкевича. Іменникові апозитивні словосполучення ‒ домінантна ознака синтаксичної організації творів письменника, ідіостиль якого сформовувався під впливом фольклорної та уснорозмовної стихій. Конструкції з пре- і постпозитивним означуваним компонентом, а також структури із семантично рівноправ ними іменниками, що перебувають у синонімічних чи асоціативних відношеннях, засвідчують вплив фольклорної традиції на ідіостиль митця. Складні номінації, почерпнуті з фольклорної мови чи створені за їх словотвірним зразком, постають як канонічні мовноестетичні знаки, що надають художньому тексту народнопісенного колориту, емоційної та образної виразності, й водночас виявляють колорит національного мовомислення автора. Апозиції з оцінною та порівняльною семантикою експресивізують художній текст, увиразнюючи позитивну чи негативну авторську оцінку, надаючи висловленню іронічно-глузливих конотацій. Характеризуючи осіб (за зовнішнім виглядом і вдачею, за майновим і соціальним станом, за родом занять, за належністю до військових об’єднань, за ступенем спорідненості, свояцтва, товаришування тощо), світ флори і фауни, власні географічні назви, абстрактні поняття і конкретні предмети, прикладкові сполуки стисло й точно передають думки та почуття майстра слова, конкретизують уявлення про певний художній образ, влучно позначають різноманітні реалії матеріального, культурного та духовного життя українців. Складні іменники, до складу яких входять діалектні лексеми, виступають потужним засобом зображення повсякденно-побутової культури буковинських гуцулів ‒ головних персонажів художніх творів С. Воробкевича.