Статтю присвячено розгляду однієї із інтерпретаційних версій феномена самотності у літературі. Об’єктом дослідження обрано роман сучасної американської письменниці Делії Овенс (1949) «Там, де співають раки» (2018), а предметом – екзистенціали самотності у вказаному тексті. Акцентовано актуальність вивчення зафіксованих у літературі екзистенційних станів крізь методологічну призму антропології. Самотність розглянуто як екзистенціал, почуття, стан, явище, феномен, процес і відношення. Подано інтерпретації явища самотності у літературознавчому контексті. Метою статті є окреслення екзистенційного стану самотності у романі Д. Овенс як наслідку травм, стану свідомості і способу життя. «Там, де співають раки» визначено зразком еконаративного роману з автобіографічними мотивами. Окрім того, проаналізований текст постає виразним прикладом жанрової поліморфності, позаяк він поєднує ознаки детективного роману, психологічного роману, роману-становлення та екороману. Окреслена жанрова особливість позначена тематичною розмаїтістю, оскільки роман порушує проблеми інакшості, взаємодії людини і природи, сімейних стосунків, гендерних і расових конфліктів. Роман наративізує події життя й емоційні стани головного персонажа – Каї, образ якої постає центром персоносфери. Становлення Каї як особистості, крізь призму її психологічних травм, становить сюжетну основу тексту і водночас інтерпретує окремі епізоди біографії Д. Овенс. Тематична багатовекторність роману «Там, де співають раки» реалізується за допомогою використаного авторкою прийому ретроспекції. «Болотяна дівчинка» постає промовистим образом Іншого у сучасній літературі, оскільки вона є маргіналізованою протягом усього життя. Стан самотності головної героїні розглянуто в динаміці, починаючи з дитинства Каї, коли її залишила мати. Цю подію розглянуто як каталізатор її травм та екзистенційних станів.