Законодавче закріплення альтернативних форм зайнятості надає можливість працівнику та роботодавцю найбільш ефективно організувати робочий процес, але, разом з тим, залишає неоднозначності при їх застосуванні. В даному контексті, предметом дослідження статті є особливості роботи за договором з нефіксованим робочим часом та роботи дистанційно. Звертається увага, що важливим є розуміти не тільки порядок укладення трудового договору з нефіксованим робочим часом та договору про роботу дистанційно, але й розмежовувати їх, знати за яких умов і для виконання якої саме роботи впровадити такі способи організації праці. В дослідженні проаналізовано умови праці при виконанні роботи з нефіксованим робочим часом та дистанційно. Зокрема, умови про місце роботи, режим робочого часу, оплату праці підлягають обумовленню сторонами трудових відносин та повинні бути зафіксовані в трудовому договорі. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом та робота дистанційно характеризуються достатньою диспозитивністю з точки зору правового регулювання таких трудових відносин. Проте це й не дивно, оскільки основна мета «нетипових» договорів – дозволити сторонам оптимально, гнучко та максимально ефективно організувати робочий процес. Проте не дивлячись на диспозитивність, законодавець встановлює межі, яких працівник та роботодавець повинні дотримуватися при виконанні роботи з нефіксованим робочим часом та дистанційно. Зокрема, зберігаються мінімальні соціально-трудові гарантії для працівника, але при цьому роботодавець має право самостійно вибирати який вид договору з яким працівником слід укладати. Також автором здійснена спроба довести відмінність понять «робота з нефіксованим робочим часом» та «фріланс». Наголошено на роздільності та неототожненні даних категорії. Отримані результати дослідження, дають змогу зробити висновок, що законодавче регулювання нетипових форм зайнятості потребує більшого удосконалення та адаптації до умов воєнного стану.