Стаття присвячена дослідженню способів, за допомогою яких роботодавець може доручити працівнику, крім основних обов’язків, виконання додаткових, які не передбачені трудовим договором та посадовою (робочою) інструкцією. Згідно з трудовим законодавством України, роботодавець не може збільшити коло обов’язків працівника без його згоди. Доручення працівнику за його згодою виконання «подвійних» обов’язків можливе за допомогою укладення трудового договору про внутрішнє сумісництво або без укладення такого шляхом встановлення суміщення професій (посад), виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, розширення зон обслуговування (збільшення обсягу виконуваних робіт) або тимчасового замісництва (заступництва). Якщо ж роботодавець не отримав згоду від працівника, то доручити роботу за межами трудової функції можливо в порядку зміни істотних умов праці, передбаченої статтею 32 КЗпП України. У статті автор аналізує особливості кожного із зазначених способів виконання працівником додаткових обов’язків та визначає спільні й відмінні ознаки. Так, особливістю внутрішнього сумісництва є те, що воно застосовується шляхом укладення трудового договору для виконання роботи за іншою вакантною посадою у вільний від основної роботи час з оплатою праці за фактично виконану роботу; суміщення професій (посад) здійснюється за вакантною посадою у межах робочого часу (зміни), визначеного за основною роботою з доплатою у фіксованих відсотках до тарифної ставки (окладу); розширення зони обслуговування (збільшення обсягу виконуваних робіт) виконується за тією ж професією (посадою) одночасно з основною роботою та можливе лише за наявності вільної посади з доплатою, що зазвичай встановлюється на локальному рівні; виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника відбувається без увільнення від основної роботи, з доплатою та за посадою, зайнятою працівником, який тимчасово відсутній на роботі з поважних причин; тимчасове замісництво (заступництво) – з увільненням від основної роботи, з доплатою в розмірі різниці між фактичним окладом (посадовим, персональним) працівника і посадовим окладом працівника, якого заміщають. Автор звертає увагу на процедурний аспект встановлення працівнику додаткових обов’язків. Ініціатором такого встановлення може бути як працівник, так і роботодавець.