Стаття присвячена аналізу правової природи спорів у сфері соціального захисту, з’ясуванню їх особливостей та механізму вирішення. Стверджується, що модернізація системи соціального захисту нерозривно пов’язане з модернізацією моделі захисту права на соціальний захист. Відзначено зростання питомої ваги спорів щодо захисту соціальних прав людини, це зумовлено цілою низкою об’єктивних факторів. Існує нагальна потреба ефективного захисту права на соціальний захист в умовах воєнного стану, що зумовлює збільшення кількості як видів різноманітних видів соціального забезпечення, гарантованих державо, так зростання кількості їх правомочних отримувачів. Безумовно, модель вирішення таких спорів потребує модернізації, зокрема, в врахуванням рекомендацій європейських інституцій. У підсумку вона повинна забезпечити доступ людини до правосуддя та гарантувати дієвий механізм відновлення порушених (оспорюваних) соціальних прав. Право на справедливий суд закріплює закріплене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, тим самим гарантоване право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Обґрунтовується, що спори у сфері соціального захисту мають особливий суб’єктний склад, де, одного боку, виступає суб’єкт владних повноважень, а, з іншого, фізична особа, суб’єктивне право якої порушено (не надано). Мова йде про приватне право особи на отримання відповідного виду матеріального забезпечення або соціальної послуги. Тому спір у сфері соціального захисту має подвійну правову природу – з одного боку, в його основі лежать публічно-правові інтереси суб’єкта владних повноважень, а, з іншого, приватний інтерес особи. Наголошено, що визначальною засадою процесу вирішення спорів у сфері соціального захисту повинен стати принцип верховенства права, що дозволить гарантувати судовий захист соціальних прав, доступ до правосуддя, справедливість судового розгляду соціальних спорів. В якості важливої умови гарантування захисту соціальних прав людини варто назвати доступ до правосуддя. Обґрунтовано доцільність звільнення від сплати судового збору окремих категорій населення, які опинились у складних соціально-значимих обставинах (сім’ї з дітьми, малозабезпечені сім’ї, безпритульні неповнолітні, одинокі особи за відсутності осіб, зобов’язаних за законом їх утримувати, бездомні особи) звільнити їх від сплати судового збору у справах щодо порушення їх соціальних прав. Вказується, що створення системи спеціалізованих соціальних судів в Україні, на даному етапі, видається передчасним та необґрунтованим, може призвести до ускладнення визначення привал юрисдикції спору, виникнення розбіжностей при вирішенні спорів різними судами. Також відсутнє необхідне фінансово-матеріальне забезпечення діяльності соціальних судів, підготовки кваліфікованих суддів тощо. Визначено основні особливості спорів у сфері соціального захисту: особлива подвійна правова природа спору; чітка визначеність процедури вирішення в рамках адміністративного судочинства; спрощений порядок розгляду; застосування механізму негайного виконання судового рішення при розгляді окремих категорій справ.