У статті розкривається соціальна політика держави на ринку праці. Зауважується, що у будь-якій правовій, соціальній державі, яка проголошує людину, її права і свободи найвищою цінністю, дотримання та захист прав і свобод людини є першочерговим обов’язком держави, соціальна політика якої повинна бути спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і професійний розвиток людини. Відповідно, необхідно забезпечити всі необхідні правові умови для досягнення оптимального співвідношення інтересів сторін трудового договору – як працівника так і роботодавця. Важливою є роль такого регулювання у сфері найманої праці від законодавчого до договірного, де держава, в першу чергу, повинна бути заінтересована у стабільності відносин у соціальній сфері. Підкреслюється, що держава не повинна вдаватися лише до правового регулювання і бути в ролі наглядача, роль держави в узгодженні інтересів сторін трудового договору та їх балансу є ключовою, а отже, забезпечувальною. Мета соціальної політики полягає у створенні умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві суспільної злагоди і стабільності. Доводиться, що трудове право як галузь права виходить з того, що сторони трудових відносин є формально рівноправними, але об’єктивно закономірним є те, що працівник є економічно слабшою стороною. З урахуванням цього аспекту та призначенням трудового права, чільне місце має займати соціальна функція. При цьому не слід абсолютизувати протиріччя соціальної та виробничої функцій трудового права, процес яких постійно потребує збалансованості динамікою інтересів працівників, роботодавців та запитів суспільства. Держава не повинна мати, власне, свої приватні інтереси. Реалізуючи соціальну функцію, держава повинна здійснювати свою діяльність в інтересах людини-праці, суспільства та бути відповідальною перед суспільством.