У статті наголошується, що повсюдне використання Інтернету, комп’ютерної техніки вимагає адекватної відповіді законодавства на виклики. Розвиток законодавства має враховувати ті зміни, які відбуваються в економіці країни. На жаль доводиться констатувати той факт, що національне законодавство поки що не завжди вчасно та якісно відповідає на нові загрози. Зазначається, що проблеми, зумовлені впливом цифрових технологій на працю, підкреслюють те, що в цифрову епоху охорона праці залишається головним активом, покликаним захищати здоров’я працівників. Ключову роль для підтримки балансу між роботою та особистим життям, збереженням здоров’я працівника відіграє право на відключення, так зване «the right to disconnect». Акцентується, що врахування досвіду закріплення права на відключення у трудовому законодавстві провідних європейських країн буде актуальним і корисним для нашої країни, в якій протягом останніх років цифровізація відбувається прискореними темпами. Національне законодавство України поки що не завжди вчасно та якісно відповідає на нові виклики та потреби, пов’язані з цифровізацією сфери праці. Звертається увага на те, що український законодавець не лише необґрунтовано обмежив категорії працівників, які мають право на відключення, лише тими, хто виконує роботу дистанційно, а й прийняв декларативні за характером норми, не визначивши чіткий механізм реалізації права на відключення на практиці. Зазначається, що заповнити цю законодавчу прогалину можливо за допомогою локального регулювання. Важливу роль у захисті працівника від надмірних навантажень, спричинених виконанням роботи за допомогою ІКТ, відіграють локальні нормативні акти, які деталізують правове регулювання цього питання на рівні підприємств, установ, організацій. Закріплення на законодавчому рівні чітких механізмів реалізації права на відключення, подальша його деталізація в локальних актах та ефективне використання на практиці є необхідними кроками до покращення життя та здоров’я працівників, підвищення продуктивності праці.