Податково-правовий вимір установчих договорів ЄС
Abstract
В статті проведено дослідження правової природи та змісту установчих договорів ЄС в ракурсі їхнього впливу на регулювання податкових правовідносин. Маючи характер міжнародно-правових актів, установчі договори ЄС виникають у результаті договірного процесу і спрямовані на створення Європейських співтовариств і самого Європейського союзу з відповідними функціями і завданнями. І як наслідок, такі договори формують правову основу для функціонування всієї структури ЄС, створюють міжнародний договірний механізм інтеграції для майбутніх учасників, який здійснюється в межах останнього. Ця функціональна система представляє собою сукупність міжнародних угод, за допомогою яких спрямовується розвиток інтеграційних процесів для всього об’єднання.
В ракурсі демонстрації податково-правового виміру установчих договорів ЄС, ми виділяємо розуміння установчих договорів ЄС в трьох аспектах, які у своїй сукупності позначатимуть їх як результат системної дії особливих правових та суспільних факторів, що впливають на характер, корисність та доцільність регулювання податкових правовідносин в межах ЄС.
По-перше, установчий договір як власне первинний акт податкового права ЄС виражається в тому, що правові норми, закріплені в установчих договорах, утворюють конститутивну основу – фундаментальну правову базу, основу правового порядку Європейського Союзу – це первинне право, яке можна порівнювати та прирівнювати до національних конституційних положень. Норми первинного права безпосередньо породжують права та обов’язки як у держав-членів, так і приватних осіб (фізичних та юридичних) цих держав, і в податковій сфері ця тенденція теж не є виключенням. На сьогодні, функціонування правового порядку Європейського Союзу здійснюється на основі Лісабонського договору, який включає Договір про Європейський Союз та Договір про функціонування Європейського Союзу, і які демонструють первинні основи податково-правового регулювання: ключовою особливістю регулювання податків виступає фундаментальний принцип гармонізації податкового законодавства держав-членів ЄС, що реалізується в процесі створення і використання різноманітних правових форм (правових актів), в яких закріплюються норми інтеграційного права, створювані правовими інституціями ЄС.
По-друге, установчий договір як акт визначення та встановлення вторинних актів податкового права виражається у тому, що положення Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу, які мають відношення та визначають основи податкового регулювання в межах ЄС носять як правовстанолюючий, так і правореалізаційний характер. Саме тому, податково-правовий вимір установчих договорів ЄС можна розглядати і як нормотворчу константу положень, що визначає специфіку правових актів, які передбачаються установчими договорами, їх правова природа та особливості прийняття; так і правозастосовчу константу положень, що регулює питання гармонізації законодавства щодо оподаткування, наближення законів в цій сфері та інші положення, які можуть мати відношення до оподаткування.
По-третє, власне змістовне наповнення установчого договору податково-правовими елементами пов’язується із тим, що податкове регулювання ЄС спрямоване на безперервну роботу єдиного ринку, тому закріплені правові норми переважно мають відношення до непрямого оподаткування (податок на додану вартість, акцизи, імпортні збори, енергетичні та інші екологічні податки). Однак, положення податкового права ЄС обмежують суверенні податкові права держав-членів ЄС у сфері прямого оподаткування переважно у випадку, коли об’єкт або суб’єкт оподаткування має зв’язок з двома або більше державами-членами ЄС.