Статтю присвячено дослідженню правової природи договору факторингу в контексті його подібності до договору про відступлення права вимоги. Зокрема, було визначено та висвітлено основні проблеми, які виникають під час здійснення кваліфікації договірних відносин, що виникають за договором факторингу. Було також проаналізовано підстави визнання досліджуваних договорів недійсними в судовому порядку. У статті було висвітлено актуальність звернення до вибраної теми дослідження, було проаналізовано позиції вітчизняних науковців, а також досліджено практичні аспекти застосування договору факторингу на матеріалах судової практики (за основу було взято позиції Верховного Суду України, що містяться в його постановах). Дослідження відмінностей між договором факторингу та договором про відступлення права вимоги обґрунтовувалося такими критеріями: предметом договорів, суб’єктним складом, метою укладення договорів та ціною договорів. Внаслідок проведеного досліджено було встановлено, що предметом договору факторингу може бути виключно право грошової вимоги, строк платежу за якою вже настав, або право майбутньої грошової вимоги. Натомість предметом договору про відступлення права вимоги може бути будь-яка вимога, яка згідно із законодавством є відчужуваною. Далі автором визначено, що договір факторингу має особливий суб’єктний склад: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності; фактор, яким може бути лише банк або інша фінансова установа, що має право здійснювати факторингові операції; боржник, тобто набувач товарів, робіт чи послуг за первинним договором із клієнтом. Окрім цього, в статті проаналізовано мету факторингу, яка полягає в отриманні клієнтом фінансування (коштів) від фактора за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Нарешті, в статті обґрунтовано, що плата за договором факторингу може визначатися у твердій грошовій сумі, у формі відсотків або ж як різниця між номінальною та ринковою вартістю права вимоги. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, за жодних умов не може розглядатися платою за надану фінансову послугу.