У статті розглянуто ідеї захисту прав дитини у історичному аспекті. З’ясовано, що у Античний період життя дитини не визнавалося особливою цінністю, їх могли вбити, залишали без належної опіки, держава мала значний вплив на процес виховання дітей, формуючи потрібні для суспільства навички та переконання. У Середньовіччі діти розглядалися як економічний ресурс для родини, значний вплив на їх виховання мала релігія. Епоха Відродження стала важливим періодом розвитку гуманістичних ідей щодо прав людини, в тому числі дітей. Висловлювалися думки щодо необхідності захисту прав дітей, їх належного виховання, створення сприятливого середовища для розвитку моральних та інтелектуальних якостей. Вперше дитинство стало розглядатися як окремий етап життя зі своїми особливостями і потребами. У період Просвітництва почалися формуватися ідеї про необхідність захисту та гарантування прав дитини. Почали визнавати, що дитина має певний рівень свободи та прав на самовираження та самореалізацію. Промислова революція XVIII-XIX століття започаткувала дискусію про необхідність визнання прав дітей на захист від експлуатації, покращення їхніх умов життя, закріплення прав дитини законодавчо. З початку XX століття, після Першої світової війни, зростає інтерес до проблеми захисту дітей у більшості країн Європи та Північної Америки. У 1924 році приймається Женевська Декларація прав дитини, яка хоч і мала суто декларативний характер, стала першим міжнародно-правовим документом, спрямованим на захист прав та інтересів дітей. У 1959 році, як продовження ідей Женевської декларації, Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію прав дитини, яка була більш досконалою та всеосяжною. Проте зазначені документи не мали обов’язкової сили, це лише рекомендація. Конвенція ООН про права дитини, прийнята у 1989 році, стала фундаментом для міжнародного захисту прав дитини, і є обов’язковою для виконання державами, що її ратифікували.