Широка різноманітність цивільних справ, які розглядаються в судах створює об’єктивну потребу в їх видовій диференціації з метою оптимізації процесуального порядку і процесуальної форми розгляду та вирішення окремих категорій справ. В статті розглядаються найбільш актуальні в теоретичному та практичному відношенні питання наказного провадження, яке характеризується відсутністю спору про право та асоціюється із письмовою формою цивільного судочинства. Запропоновано авторське визначення наказного провадження як особливого виду провадження по окремим категоріям цивільних справ, передбачених ст. 161 ЦПК, яке характеризується письмовою та швидкою процедурою розгляду справ, встановлений перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та характеризується двома стадіями: 1) вирішення питання видачі чи відмови у видачі судового наказу (обов’язкова); 2) скасування судового наказу (факультативна). Особлива увага приділяється аналізові особливостей процедури видачі судового наказу, адже правозастосовна практика свідчить про наявність прогалин і суперечливих норм в процесуальному законодавстві щодо: переліку вимог, за якими може бути видано судовий наказ; залишення заяви про видачу судового наказу без руху з підстав не сплати судового збору; строків вирішення питання про розгляд заяви про видачу судового наказу, щодо відмови у видачі судового наказу та передачі заяви про видачу судового наказу за підсудністю; підсудності заяви про скасування судового наказу; безумовного скасування судового наказу за наявності відповідної заяви; можливостей застосування заходів забезпечення позову; зловживання процесуальними правами щодо звернення із заявою про видачу судового наказу, форми судового наказу. Сучасний стан та рівень практичного правозастосування вимагають від науки нових досліджень в напрямку удосконалення процесуального законодавства, тому в статті запропоновано зміни та доповнення до Цивільного процесуального кодексу України з метою усунення висвітлених проблем.