Питальне висловлення і дискурсивно-стильовий континуум української мови.
Abstract
У статті досліджено питальні висловлення як амбівалентні синтаксичні конструкції, що, з одного боку, реалізують інтенцію запиту ‒ гносеологічну потребу мовця зʼясувати чи уточнити інформацію, а з іншого, виражають низку вторинних комунікативно-прагматичних функцій (фігуральності, волевиявлення, емоційності, оцінки), вияскравлюють лінгвокреативність комунікантів, створюють толератність та етикетність людської комунікації.
З опертям на широку джерельну базу проаналізовано функційний потенціал питальних конструкцій у різних дискурсивно-стильових регістрах української мови (уснорозмовному, художньому, публіцистичному, релігійному, епістолярному), визначено їхній комунікативно-інтенційний зміст у ракурсі первинна / вторинна функція, у контексті реалізації діалогічності та квазідіалогічності, в аспекті адресантно-адресатного континууму вербалізації інтенцій впливу, сакральності та естетичності.