Актуальність. Упродовж останніх років активно розвиваються діагностичні неінвазивні процедури, а саме, зважаючи на потребу вивчення характеристик запального процесу респіраторної системи, такі біомаркери є досить привабливим підходом до можливості визначення типу чи характеру запалення органів дихання. Мета роботи: вивчити показники активності запального процесу в дихальних шляхах при бронхіальній астмі в дітей, залежно від різного початку захворювання. Матеріали і методи дослідження. Для вивчення особливостей перебігу та контрольованості бронхіальної астми (БА) в дітей, залежно від альтернативного початку захворювання, на базі ОКНП «Чернівецька обласна дитяча клінічна лікарня» методом «дослід-контроль» у паралельних групах із використанням простої випадкової вибірки комплексно обстежено 319 дітей. У 257 дітей (І клінічна група) бронхіальна астма розвинулася на тлі хронічного обструктивного бронхіту, до складу ІІ клінічної групи увійшли 43 дитини, в яких БА дебютувала після перенесеної позалікарняної пневмонії, а третю (ІІІ) клінічну групу сформували 19 дітей, в яких БА верифікована після стаціонарного лікування з приводу астматичного статусу. Результати дослідження. Виявлено, що рецидивний обструктивний бронхіт у дебюті БА асоціюється з еозинофільним характером запального процесу, накопиченням у мукоспіні мокротиння ММР-9 як маркера бронхіального ремоделінгу, а пневмонічний процес у дебюті бронхіальної астми супроводжувався гіпергранулоцитарним характером запального процесу. В основі фенотипу астми, яка дебютувала з клінічної картини астматичного статусу, лежить нейтрофільний характер запального процесу з активацією киснезалежного метаболізму даних гранулоцитів мокротиння, що зумовлює зростання у 2,2 раза концентрації ендотеліального фактора росту судин у надосадовій рідині мокротиння. Водночас, виявлено, що співвідношення шансів ризику ремоделінгу бронхів при вмісті VEGF у мукоспіні більше 170 пг/мл у дітей ІІІ клінічної групи відносно пацієнтів І групи становило 2,2, а співвідношення шансів утримання інтенсивного запального процесу в дихальних шляхах із подальшим їх ремоделінгом у хворих ІІ клінічної групи 161 відносно пацієнтів І групи при вмісті катіонних білків більше 2,0 нг/мл та вмісті інтерлейкіну-6 більше 9,0 пг/мл сягало 3,8. Висновки. Наведені дані свідчать про дискретний характер типу й виразності запального процесу дихальних шляхів у динаміці спостереження у дітей клінічних груп порівняння, що дозволяє припустити наявність окремих фенотипових розбіжностей та вимагає персоналізованого підходу до диференційованого діагностичного моніторингу та адресного протизапального лікування з урахуванням особливостей дебюту захворювання.