Статтю присвячено дослідженню теоретичних і практичних аспектів застосування обмежувальних заходів у кримінальному процесі. З метою наближення українського законодавства до стандартів Стамбульської конвенції 6 грудня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набув чинності 11 січня 2019 року. Даним законом було внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, зокрема, передбачено обмежувальні заходи як додаткові гарантії захисту прав осіб, потерпілих від домашнього насильства. Кримінальний кодекс України та Кримінальний процесуальний кодекс України передбачають фактично однакові обмежувальні заходи (за винятком направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що ста- новлять небезпеку для оточуючих, які передбачені тільки в КПК України), але в кримінальному праві вони застосовуються як додаткові заходи покарання, а в кримінальному процесі є складником запобіжних заходів. Метою статті є аналіз правового регулювання обмежувальних заходів у кримінальному процесі, виявлення проблемних питань, що вини- кають у практиці застосування таких заходів, а також розроблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства. За результатами проведеного дослідження автор доходить висновку, що аналіз правового регулювання обмежувальних заходів у кримінальному процесі свідчить про певні неточності в термінології, що застосовуються у відповідних положеннях Кримінального про- цесуального кодексу України та можуть викликати проблеми в практичному застосуванні відповідних норм. Кримінальний процесуальний кодекс України оперує загальним поняттям «кримінальне правопорушення», яке включає злочини і кримінальні проступки, а викорис- тання у ч. 6 ст. 194 КПК України терміна «злочин, пов’язаний з домашнім насильством» звужує можливості для застосування відповідних положень Кримінального процесуального кодексу України тільки до злочинів, але не до кримінальних проступків.