У сучасній психолого-педагогічній науці проблема емоційного розвитку особистості дитини визначається як одна із пріоритетних. Згідно з концепцією НУШ, школа має готувати згуртовану спільноту активних і відповідальних громадян. Стати частиною такої спільноти допоможе емоційний інтелект, застосовувати який дитина має навчитися в шкільні роки. Окрім того, будь-яка ефективна взаємодія між людьми, уміння домовлятися та залагоджувати конфлікти неможливі без добре розвиненої емпатії: вона є фундаментом для формування емоційного інтелекту, саме тому її розвитку приділяють увагу в більшості країн світу. Наше суспільство відчуває гостру потребу в людях, здатних поділитися з оточуючими своїм духовним багатством, не на словах, а у вчинках проявити свою душевну щедрість. Окрім того, в сучасних умовах державотворення складність соціально-економічної ситуації впливає на становлення особистості людини, викликає великі зміни в потребах та мотивах поведінки, моральній сфері в цілому. Тому психологічне вивчення моральних якостей та рівня емпатійності учнів, а особливо у молодшому шкільному віці, є актуальним та необхідним. Зокрема, актуальність проблеми дослідження пов’язана з багатозначністю терміна «емоційний розвиток» у різних науково-теоретичних підходах і окремих концепціях. Інтегруючи положення досліджень емоційної сфери особистості дитини, слід розуміти емоційний розвиток як комплексний закономірний процес ускладнення та збагачення емоційної сфери в контексті загальної соціалізації дитини.