Самотність завжди є невід'ємною частиною існування людського суспільства, але не завжди свідома і часто неприпустима, оскільки наукова спільнота є символом метафізичних хвороб індивідуального існування. У сучасних умовах, під впливом соціально-економічної негаразди, що супроводжує кінець ХХ – початок ХХІ ст., коли єдине явище самотності стає поширеним, питання концептуальної уніфікації набуває особливої ​​актуальності. Водночас існують відмінності в методах розуміння самотності, і потрібно звернути увагу на зміст цього поняття. Парадокс полягає в тому, що попри стрімкий розвиток усіх комунікаційних мереж (телефони, мобільний зв’язок, ЗМІ, Інтернет тощо) та постійно зростаючу щільність міського населення, все більше людей відчувають себе самотніми.