У статті проведено комплексний аналіз нового складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 201-2 КК України «Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги», обґрунтовано доцільність криміналізації такої протиправної поведінки, а також виявлено потенційні проблемні питання, що можуть виникати у процесі притягнення до кримінальної відповідальності за відповідне діяння, та запропоновано можливі шляхи їх вирішення. Збройна агресія росії та необхідність допомоги ЗСУ та внутрішньо переміщеним особам активізували волонтерську діяльність, масштаби якої стали безпрецедентними, у зв’язку з чим кратно зросли як кількість гуманітарних вантажів, так і чисельність псевдоволонтерів і недобросовісних службових осіб, які переслідуючи меркантильні інтереси, цинічно наживаються. Все це не могло залишатися поза увагою держави, що й зумовило появу спеціальної норми у Кримінальному кодексі України. Безпосередню увагу приділено обов’язковим елементам і ознакам досліджуваного як основного, кваліфікованого, так і особливо кваліфікованого складів правопорушення. Так, детально розглянуто особливості предмета цієї протиправної поведінки (благодійні пожертви, гуманітарну та безоплатну допомогу), а також відповідні розміри, встановлення яких дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності, та зроблено висновок про невиправдано завищену мінімальну межу. Що стосується об’єктивної сторони, то окремо наголошено на такій надзвичайно важливій в умовах сьогодення ознаці як час вчинення – під час надзвичайного або воєнного стану. Законодавець, використавши це словосполучення, підмінив уже стале у кримінальному праві формулювання «в умовах воєнного або надзвичайного стану», яке завжди вказувало на таку ознаку, як обстановка вчинення. Суб’єкт правопорушення проаналізовано з урахуванням його загальних і спеціальних ознак. Наголошено на необхідності криміналізації відповідної суспільно небезпечної діяльності як офіційних волонтерів, так і посадових осіб, які хоч і не наділені службовими повноваженнями, однак у зв’язку з своєю посадою можуть мати доступ до предметів гуманітарної допомоги, фактично розпоряджатися ними тощо. Суб’єктивна ж сторона видається цікавою у контексті встановлення саме мети – отримання прибутку. Остання є дискусійною, адже досі таке словосполучення вживалося лише у контексті фактичних наслідків протиправної поведінки суб’єкта, тому законодавцю варто було б зробити акцент не на самому факті отримання прибутку, а на меркантильному контексті розпорядження ним.