Стаття присвячена з’ясуванню семантики та функційних особливостей атрибутивних компонентів з синкретичним значенням. З’ясовано семантичні особливості досліджуваних структур та виокремлено різні відтінки їх значень. Визначено моделі, які утворюють синонімічні ряди з узгодженими означеннями, та проаналізовано їх функційне навантаження у художньому мовленні. Предметом нашого аналізу є атрибутивні компоненти з додатковим обставинним значенням – один із найяскравіших граматичних засобів вираження складної семантики. Вони багатші узгоджених атрибутивних компонентів і за структурою, і за значенням: якщо узгоджені означення однозначні у вираженні атрибутивності, то неузгоджені поряд з атрибутивним значенням уміщують інші семи. Актуальність статті полягає в тому, що проблематика другорядних членів речення не має завершеного висвітлення і призводить до перегляду традиційних критеріїв їх класифікації та появи нової термінологічної системи. Аналіз неузгоджених означень є частиною цієї складної, неоднозначної проблеми. Атрибутиви з обставинним компонентом значення характеризуються різноманітністю способів вираження: вони можуть бути репрезентовані як змінними словоформами – іменниками в непрямих відмінках без прийменників, а найчастіше з прийменниками, так і незмінними формами: інфінітивом і прислівником. Безприйменникові відмінкові конструкції у атрибутивній функції з обставинним значенням досить поширені в сучасній українській мові. Вживання неузгоджених означень дозволяє у більшості випадків точніше охарактеризувати предмет. Всупереч поширеній думці про тотожність словосполучень із узгодженим та неузгодженим означеннями, наш аналіз показав, що між узгодженими та неузгодженими атрибутивними компонентами завжди є відмінність – в одних випадках більш явна, в інших – менш. Обставинний елемент у семантиці неузгоджених означень формується під впливом лексико-граматичних властивостей словоформ, якими представлені неузгоджені атрибутиви.