Межі застосування альтернативних способів вирішення публічно-правових спорів мають бути обумовлені суб’єктним складом та предметом спору. У разі виникнення адміністративного спору у відносинах «громадянин» і «суб’єкт владних повноважень», саме державні органи мають бути ініціаторами процедури врегулювання спору альтернативним методом, а у випадку ініціативи зі сторони фізичних чи юридичних осіб, пропозиція має бути прийнята суб’єктом владних повноважень. Судовий розгляд спору повинен виступати останнім засобом захисту порушених прав. Поширення альтернативних способів врегулювання публічно правових спорів свідчить про зміну сутності і ролі управління в функціонуванні соціальних систем. Запровадження подібних інститутів розвантажить суди від справ, які можна вирішити силами учасників спору, зекономить не тільки їх, але й бюджетні кошти, які сьогодні витрачаються на забезпечення діяльності судів. А також, поліпшить взаємовідносини між органами публічної адміністрації та приватним сектором, сприятиме правовому вихованню та підвищенню правової культури населення, і, в кінцевому рахунку, створить підґрунтя для стабілізації правопорядку в українському суспільстві.