Стаття присвячена розгляду військово-політичної ситуації на північномолдавських землях (Буковині) у першій третині XVI ст. під час посилення османської експансії в Центрально-Східній Європі та польсько-молдавської війни 1530 – 1532 рр. Під час господарювання у Молдавії Богдана ІІІ стан польсько-молдавських відносин залишався вкрай напруженим через кровопролитну боротьбу за Покуття, що негативно позначилося на воєнно-політичному становищі прикордонних земель, зокрема теренів Чернівецької та Хотинської волостей. Проте недовге правління господаря Стефана IV Молодого було найпродуктивнішим і відносно найспокійнішим у розвитку польсько-молдавських відносин. Його діяльність забезпечувала як економічну, так і демографічну стабільність по всій країні, в тому числі і на буковинських землях. Зокрема, на північному прикордонні Молдавії в цей час не спостерігалося жодних конфліктів, оскільки молдавський господар не висував претензій на Покуття, щоб не загостювати і так складне зовнішньополітичне становище країни у зв’язку із посиленням експансії з боку Османської імперії. Турецький султан постійно збільшував розмір данини, змушував брати участь у своїх походах молдавські війська, вів інтриги проти молдавських господарів. У період правління Петру IV Рареша знову загострюються польсько-молдавські відносини, зокрема, останній почав вимагати від Польщі повернення території Покуття, що вилилося у чергову польсько-молдавську війну 1530 – 1532 рр. Територія Буковини зазнала тоді чималих спустошень, були спалені міста Чернівці та Хотин, а населення краю відчуло на собі силу польського гніву. У цій війні Молдавія назавжди втратила Покуття, а становище у державі було вкрай напруженим, оскільки султан Сулейман І прагнув скинути з господарського престолу Петру Рареша.