У статті за допомогою пізнавального інструментарію антропосоціо- культурного, потребового та порівняльного підходів аналізуються парадигмальні ціннісні матриці та соціокультурні коди феноменів правосуддя і медіації. Метою статті є з’ясування природи правосуддя та медіації як систем вирішення конфліктів (спорів) у суспільстві. У центрі уваги авторів перебувають питання буттєвих витоків правосуддя і медіації, властивості ціннісних матриць правосуддя і медіації та можливості й форми державно-приватного партнерства правосуддя і медіації. У результаті дослідження зазначених вище питань автори статті обґрунтували низку висновків, зокрема: правосуддя та медіація є конкурентними взаємодоповнюючими системами вирішення конфліктів (спорів) у громадянському суспільстві. Основоположними причинами, що їх породили і продовжують зумовлювати потребу у правосудді та медіації дотепер, є атрибутивно суперечлива природа самої людини, передусім людської автономії та комунікативної солідарності як конституентів та смислових умов буття людей, а також не менш супереч- ливий буттєвий устрій людського світу. Впродовж тривалого історичного періоду інституційне лідерство у вирішенні конфліктів (спорів) у суспільстві належало державному судочинству. Людиноцентристський поворот у середині ХХ ст., поява громадянських суспільств змінили характер більшості конфліктів (спорів) у соціумах, зумовили кризу традиційного судочинства та потребу в легітимації та інституціоналізації на національному рівні альтернативних способів їх розв’язання, передусім медіації. Нині медіація заявила про себе як такий інститут де-юре. Таким інститутом де-факто їй ще належить стати. Між правосуддям і медіацією існує фундаментальна асиметрія. Її квінтесенцію становить парадигмальна протилежність ціннісних матриць правосуддя як інституту держави і медіації як інституту громадянського суспільства. Ця протилежність апріорі не дає змоги вбудувати один із зазначених вище інститутів вирішення конфліктів (спорів) у суспільстві в інший такий інститут без деформації їх обидвох. Правосуддя та медіація приречені на співіснування та взаємодію. Найоптимальнішою правовою формою такої їх взаємодії в сучасному вітчизняному соціумі є державно-приватне партнерство правосуддя і медіації інституційного типу.