Солідаризація українців в умовах війни: реальність і перспективи
Abstract
Обґрунтовуючи актуальність дослідження соціальної солідарності у
соціальній психології, досі доводилось наголошувати, що в українському
середовищі це питання розглядається в контексті проблеми суспільної
консолідації, інтеграції, згуртованості українського суспільства на основі
пошуку спільних ідей об’єднання Заходу і Сходу, подолання соціальної
напруженості, визначення векторів євроінтеграційних процесів. При тім,
найбільшою інтенсивністю характеризувалась саме міждисциплінарна
розробка понять: «соціальна єдність» (Ботерман С., Дікес П., Дженсон Д.,
Мемолі В., Прідхам Г., Стоун В., Халс К., Харел А., Чан Д.), «консолідація»
(Бакіров В., Козловець М., Локосов В., Лубський В., Луцишин Г.,
Майборода О., Шульц В.) та «солідарність» (Горшков М., Зайцев Д.,
Зайцева О., Сорокін П., Строеб К., Окатов О.), які в межах різних
методологічних традицій (соціологія, психологія, політологія, культурологія,
філософська антропологія, соціальна філософія, релігієзнавство) здебільшого
вживаються як взаємозамінні. Разом з тим, увага дослідників зосереджувалась
на соцієтальних характеристиках соціальної солідарності, переважанні
десолідаризаційних або негативно спрямованих локалізованих
солідаризаційних тенденціях (за типом «проти»). Це підводило до висновку
про теоретико-емпіричну дисоціативність, роздрібнення або ж вимушену
локалізованість розроблення нової наукової соціально-психологічної теорії
солідарності.