Актуальність даної роботи пов’язана насамперед з тим, що на момент написання цієї роботи в Україні триває повномасштабна війна через військове вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року. На прикладі України (Куницький, 2022) бачимо, що волонтерство у воєнний час є особливим сегментом тилового забезпечення не лише збройних сил країни, а й громадянського, економічного та гуманітарного забезпечення. Волонтери буквально рятують життя, і їхня робота є цінним передовим ресурсом, але водночас і одним із найбільш стресових. Хоча волонтерство в Україні набирає обертів після Революції Гідності, що підтверджено дослідженням GfK в Україні, проведеним на замовлення ООН у 2014 році (кількість українців, які колись були волонтерами, коливається від 6 до 23%). Це також означає, що велика кількість українців займається добровільною, некомерційною, неоплачуваною діяльністю, яка мотивується передусім власними переконаннями та має суспільно корисну, а не особисту орієнтацію. Ця діяльність має найвищий ризик вигорання порівняно з іншими професіями. У воєнний час, окрім психологічного випробування волонтерства, додається фізичне та емоційне навантаження, постійні загрози життю та ймовірність емоційного вигорання. Одним із основних симптомів вигорання є сильне виснаження та відчуття неефективної та марної роботи з підвищеним рівнем травми (Maslach, 1993), що може призвести до небажання волонтерів продовжувати свою діяльність, що відіграє важливу роль у воєнний час. Огляд досліджень Awa, Plaumann і Walter (2010) показав, що 80% програм втручання з вигорання спрямовані на зменшення вигорання, і що програми, зосереджені на самій людині, були менш ефективними в короткостроковій перспективі (6 місяців або менше). Це свідчить про те, що такі програми є корисними та можуть бути вдосконалені. Дослідження емоційного вигорання волонтерів має соціальне та наукове значення, що обумовило вибір теми дослідження «Прояви синдрому емоційного вигорання та рівень травматизації в волонтерів під час війни»