Українська діаспора з покоління в покоління плекала українську культуру, мову, прагнула зберегти материнські корені та виховати в дітях любов і повагу до своюї етнічної Батьківщини, її історії. Феномен українства виокремився у світі своїми особливостями: чільне місце в діяльності української діаспори посідаю збереження і вивчення національних духовних цінностей, котрі акумулявали у собі досвід попередніх поколінь та збереглися у мові, традиціях, звичаях. Українські педагоги в діаспорі вважаять, що релігійно-духовне виховання варто розуміти як поступове розкривання й удосконалення в дітях тих якостей, що дають людині можливість здійснювати цілі, поставлені їй Богом. Ф.Кульчинський стверджує, що духовний капітал, який отримала побожна релігійна дитина з християнського дому, вкаже їй, як жити серед людського оточення, як боротись із злом і як перемагати всі труднощі й небезпеки, якими зустрічаю молоду людину грішний світ. Коли ж дітям «не впоюються» релігійно-моральні переконання в ранньому віці, з них виростають егоїсти, матеріалісти, недовірки, вони легко сходять на манівці й гинуть у хвилях житейської суєти