Незважаючи на те, що в національному за- конодавстві існує пряма, загальна заборона на використання у рекламі тверджень та/або зо- бражень, які є дискримінаційними, так і безпо- середньо висування вимог дискримінаційного характеру за ознаками раси, кольору шкіри, статті, віку, стану здоров’я, сексуальної орієн- тації тощо у рекламі про наявні вакансії, остан- ні (дискримінаційні оголошення про роботу) і надалі продовжують залишатися «невід’ємним атрибутом» процесу працевлаштування. Варто зазначити, що дискримінація працівників/кан- дидатів в оголошеннях про роботу поширена не лише в Україні. Кожна країна в тій чи іншій мірі зустрічається із таким видом дискримінації, як наслідок на законодавчому рівні встановлюють- ся вимоги щодо оголошень про роботу, а саме: до їхнього змісту, місця публікації; детально прописуються випадки, коли переваги за тими чи іншими ознаками все ж таки допускаються; відповідальність роботодавців за порушення за- конодавства. У статті здійснено стислий ретроспективний аналіз національних законодавчих вимог щодо заборони дискримінації у рекламі послуг із пра- цевлаштування; проаналізовано положення нор- мативних актів, які встановлюють порядок при- тягнення до відповідальності рекламодавців за порушення антидискримінаційних норм. Зробле- но висновок, що загалом внесені зміни у чинне законодавство у сфері відповідальності рекламо- давців заслуговують на позитивну оцінку, проте відкритим залишається питання про ефективність штрафів у реальній боротьбі із дискримінацією на практиці. Здійснено дослідження існуючих законодавчих вимог щодо оголошень про роботу та відповідаль- ності за їх порушення у таких країнах як США, Австралія, Франція, Німеччина, Великобританія. Порівняльно-правовий аналіз національного та зарубіжного законодавства дав можливість підсу- мувати, що: 1) перелік ознак за якими дискримі- нація в оголошеннях про роботу забороняється, майже аналогічний; 2) зарубіжне законодавство, як правило, досить детально визначає можливість відступу від антидискримінаційних вимог, на про- тивагу національному; 3) у зарубіжній практиці також існують вимоги і щодо місця публікації, розміщення оголошень, недотримання яких може свідчити про приховану або непряму дискриміна- цію, в Україні ж станом на сьогодні такі відсутні; 4) відповідальність, як і в Україні, у більшості ви- падків настає у вигляді накладення штрафів, хоча можливі і попередження.