Дисертацію присвячено дослідженню особливостей переосмислення гомерівської “Одіссеї”, яка є однією із найактивніше функціонуючих частин міфологічного матеріалу у XX ст. Виявляються потенційні інтерпретаційні чинники поеми та осмислюються найпродуктивніші мотиви “Одіссеї” у літературних обробках XX ст. Основна увага приділяється з’ясуванню характеру адаптаційних процесів при використанні традиційного матеріалу, що виявляється на сюжетному, змістово-композиційному та тематичному рівнях. Основними формами і способами трансформації гомерівської “Одіссеї” є продовження, дописування, осучаснення та аксіологічна переакцентуація, які в поєднанні зі складною сюжетною організацією слугують для реалізації різного тематичного наповнення художніх творів: проблеми влади і суспільства, влади і людини, екзистенційної сутності людини, вибору життєвого шляху, та наростання агресивності людства. Осмислюються зрушення у трактуванні головних героїв, зумовлені літературними тенденціями та соціально-історичними процесами. Поряд із загальною тенденцією до дегероїзації образів Одіссея і Пенелопи, новим у їх трактуванні в літературі XX ст. є повна моральна деградація та духовна “бестіалізація”.