Статтю присвячено когнітивному аналізу емотивного фону та емотивної тональності англійських художніх творів ХІХ століття з урахуванням гендерної приналежності наратора. Емотивність тексту має дві сторони: план змісту і план вираження. Емотивний фон та емотивна тональність визначають специфіку емотивного змісту, який знаходить своє відображення у характері емотивного забарвлення через реалізацію основної емотеми художнього твору. Домінуючою емотемою для творів авторів-чоловіків в даний період є тема «соціальна нерівність». Основна емотема для авторів-жінок даного літературного періоду є тема «сім’я», а саме стосунки між батьками, між батьками та дітьми, між дітьми. В статті проаналізовано три види емотивної тональності: 1) емотивна тональність егоцентричного (автороцентричного) типу; 2) емотивна тональність об’єктивного типу; 3) емотивна тональність адресатного типу. Автори-чоловіки ХІХ століття частіше використовували емотивну тональність об’єктивного типу, емотивним фоном якої є емоції «страху», «незадоволення», «неприязнь», «злість», «відчай», що є співзвучним з основною емотемою. В творах авторів-жінок ХІХ ст. переважає емотивна тональність адресатного типу у поєднанні з об’єктивним типом, тобто спрямована викликати певні емоції у читача. Емотивний фон «сім’я» реалізується через відтворення як позитивних емоцій (любов, повага, радість тощо), так і негативних (співчуття, співпереживання тощо). В творах авторів-чоловіків накладення емотивного фону та емотивної тональності відбувається співзвучно, в той час як в творах авторів-жінок зустрічаємо не завжди співзвучний емотивний фон з емотивною тональністю. Однак, прослідковуються часті вживання заперечних та питально-заперечних речень у маскулінно маркованих репліках. Результат аналізу показав, що твори авторів-жінок ХІХ ст. спрямовані здебільшого викликати співчуття та співпереживання художнім персонажам.