У статті розглядається питання становлення судового прецеденту як міжнародно-правового стандарту захисту прав, свобод та інтересів особи. Поняття «права особи» запропоновано розуміти як сукупність прав людини і прав громадянина, а основою конструкції «права особи» слід вважати повагу до людської гідності, яка є джерелом прав і свобод особи. З’ясовано, що право і держава є первинною системою мінімальних засобів і гарантій дотримання прав людини і громадянина, які можуть використовуватися в інтересах становлення і розвитку особистості. Водночас право виступає як засобом забезпечення свободи особи, так і засобом обґрунтованого і справедливого обмеження неузгоджених із суспільними потребами та уявленнями людей про добро і справедливість рівня свободи й обсягу влади. Доведено, що міжнародно-правові стандарти прав, свобод та інтересів особи – це загальновизнані положення міжнародних актів обов’язкового і рекомендаційного характеру, а також принципи міжнародного права, що закріплюють фундаментальні права особи. Зміст впливу міжнародного права на національне полягає в тому, що основи їхньої взаємодії визначаються перш за все конституційним шляхом, оскільки більшість конституцій держав містять значну кількість положень про основні права людини, які визначені міжнародними актами. Крім цього, на національне законодавство поширюється дія не лише положень міжнародних актів, але й міжнародних судів та установ, основною місією яких є захист прав, свобод та інтересів людини. Зроблено висновок, що з появою універсальних прав, свобод та інтересів особи і пов’язаних з ними міжнародних систем їх захисту, формується нове фундаментальне право яке базується на судовій практиці, що має власні правила прийняття і стандарти застосування судових рішень, а судовий прецедент розглядається як міжнародно-правовий стандарт захисту прав, свобод та інтересів особи.