Роман Г. Мартінеса «Оксфордські вбивства» як зразок університетського детективу: питання жанру
Abstract
На прикладі постмодерністського роману латиноамериканського письменника Гільєрмо Мартінеса «Оксфордські вбивства» продемонстрована його жанрова специфіка. Так, внаслідок синтезу атрибутивних жанрових ознак університетського та детективного романів, формується нова метажанрова концепція елітарного campus novel із масовим детективом. Така жанрова дифузія генеалогічно простежується ще з другої половини ХХ ст., продукуючи нові жанрові види – інтелектуальний нуар (research noir), університетський трилер (campus thriller), університетський детектив (academic murder mystery), чорний роман (dark academia). Виявлено, що університетський детектив вирізняється власними жанротворчими ознаками: описується університетський хронотоп, демонструється академічний побут, протагоністом виступає викладач або студент, наявний інтертекстуальний пласт, алюзії та рефлексії наукових тем, які простежено й в романі «Оксфордські вбивства». Так, фабула цього тексту зосереджується на нетиповому для campus novel топосі математичного факультету, а розкриття злочинів безпосередньо пов’язані з числами, логікою та символами. Автор, роблячи детективами-аматорами аспіранта та професора логіки Артура Селдома, демонструє інтригуючий сюжет із серією непомітних оксфордських вбивств, пов’язаних із декодуванням піфагорійських чисел та символів – одиниці (кола), двійки (риби), трійки (трикутника), четвірки (тетрактиса). Важливими у розкритті злочинів постають не лише основи логіки, фізичні та математичні теореми – принцип невизначеності Гейнзберга, теорема про неповноту Геделя та теорема Ферма, а й фіктивне інтертекстуальне вкраплення автора – сюжет із книги «Ідеальних злочинів». Порушуючи закони традиційного детективу, увагу акцентовано на розв’язці роману «Оксфордські вбивства»: Г. Мартінес, пропонуючи читачам своєрідну інтелектуальну гру, зміщує детективний акцент інтриги на персонажа
Адама Селдома: викладач логіки постає не тільки об’єктом вирішення інтелектуальних задач, а й співучасником і згодом самим злочинцем. Однак розкриття фактів і з особистого життя цього персонажа провокує реципієнтів виправдати антагоніста, оскільки сімейний закон важливіший за юридичний.