У статті здійснено дослідження змісту й механізму взаємодії мен- тальності й менталітету як феноменів духовно-психічного життя етносу, народу. Актуальність розвідки зумовлена тим, що в наукових пошуках зберігається традиція їх осмислення як синонімічних, але на даному етапі ці поняття набувають все більшої контраверсій- ності. Менталітет – це наукова категорія, яка відбиває визначене явище, що корениться в глибинах народного життя і фіксує стабільні, устояні характеристики духовності. Антропологія фіксує сталість менталітету, його статичність, але водночас і його відносну мін- ливість, тому що він є механізмом, який визначає реакцію на навко- лишній світ. У термінології антропологів менталітет виражається через поняття «загальної настанови», пов’язаної з поведінковими характеристиками, яка одночасно не залежить від свідомої рефлек- сії. Іншими словами, менталітет може бути зрозумілий як система відносно міцних стереотипів, оскільки з необхідністю відбиває визна- чені статичні властивості соціального типу, що склалися в процесі життєвого досвіду. Щодо ментальності – то це якісна, ідентифіка- ційна характеристика соціального суб’єкта, що фокусує в собі при- родно-історичні і культурні особливості. Визначення менталітету та ментальності, їх відмінностей обґрунтовується на підставі історіографічних досліджень зарубіжних та вітчизняних учених, наукових шкіл з соціології, культурології та психології.