Ольга Кобилянська в кінематографічному дискурсі
Abstract
Відзначено потребу доповнення літературознавчого
дискурсу актуальним питанням інтермедіальної поетики –
кінорецепцією біографії та творчості Ольги Кобилянської.
Акцентовано, що кіномистецтво органічно увійшло у життя
й творчість буковинської авторки. Це засвідчують її автобіографії,
біографічні розвідки, а також твори, що написані під
кіновраженням («За ситуаціями»), або які імпліцитують кінокод
у сюжетику («Апостол черні»), або такі, що демонструють яскраво
виражену кінематографічну поетику («Видиво», «Битва»).
Підкреслено, що творчість авторки стає невід’ємною частиною
кінематографічного дискурсу, який традиційно активізується щодо
письменників напередодні чергового ювілею. Проаналізовані
документальні фільми «Valse Brillante. Ольга Кобилянська» (2013)
та «Бути сама собі ціллю. Ольга Кобилянська» (2014) презентують
рецептивну версію її біографії, створену у продуктивній співпраці
кіномитців з літературознавцями. Відзначено функціональний
потенціал таких біографічних фільмів, які популяризують
й актуалізують творчість видатної особистості, сприяють осмисленню
постаті Ольги Кобилянської як цілісного мистецького феномену. Акцентовано на тому, що, порівняно з біографічними проєктами,
значно продуктивнішою постає кінорецепція творчості
письменниці, що сприяє реконструюванню цілісної картини
сприйняття її літературної спадщини. Фільми «Земля» (1954),
«Вовчиха» (1967), «Меланхолійний вальс» (1990), «Царівна» (1994),
«Природа. Фільм третій» (телесеріал «Острів любові» 1995–1996),
«У неділю рано зілля копала» (2019) постають жанрово різнорідними
кінотекстами, які демонструють періодичну актуалізацію уваги до
творчості Гірської Орлиці в кінематографічному середовищі,
зумовлену певною історичною ситуацією, черговим ювілеєм або
прагненням кіномитців по-новому проінтерпретувати творчість
класика.