Досліджено політику російської окупаційної адміністрації стосовно єврейського населення Буковини у 1916–1917 роках. Доведено, що для окупаційної адміністрації Чернівецького губернатора В. В. Лігіна головним завданням було забезпечення продуктами харчування фронту і місцевого населення. Відповідна політика систематичної реквізиції товарів і коштів у єврейських підприємців провадилася упродовж усього окупаційного періоду. Непростою у політиці Чернівецького губернатора була проблема виселених за рішенням російського командування євреїв. Її розв’язання зазвичай залежало від особистого втручання В. В. Лігіна у справи конкретних виселенців. Однак в умовах шпигуноманії та загальної атмосфери взаємної недовіри між євреями та окупаційною адміністрацією у 1916 р., проблему примусового виселення євреїв з Буковини та повернення депортованих євреїв до Росії на батьківщину вдалося розв’язати тільки після Лютневої революції 1917 року. Спроби Чернівецького губернатора відновити навчання у місцевих школах загалом виявилися невдалими через його ідеологічну упередженість стосовно німецької та єврейської мов викладання. Проблема відкриття єврейських навчальних закладів на Буковині взагалі не розглядалася. З іншого боку, автор погоджується із зауваженнями деяких сучасних українських дослідників з приводу того, що порівняно з попередніми роками російської окупації Галичини та Буковини, окупаційний режим генерал-губернаторства Ф. Ф. Трепова виявився відносно ліберальним, а Лютнева революція 1917 р. у Росії лише посилила такі тенденції. Новостворений навесні 1917 р. Обласний комісаріат Галичини та Буковини на чолі з Д. І. Дорошенком і О. Г. Лотоцьким сприяв поверненню євреїв Буковини з цивільного полону у Росії. Однак, на думку автора, радикальних змін у політиці окупаційної адміністрації стосовно євреїв Буковини не сталося навіть за часів Тимчасового уряду. Взаємна недовіра зберігалася аж до згортання діяльності російської окупаційної влади на Буковині у серпні 1917 року.