У сучасному світі спостерігається подальше зростання вимог до ефективності змагальної діяльності спортсменів в ігрових видах спорту. Це, своєю чергою, вимагає покращення окремих сторін підготовленості гравців. Чинник «техніка–координація» є одним із найголовніших для досягнення високих спортивних результатів у спортивних іграх. Аналіз науково-методичної літератури свідчить про відсутність єдиних стандартизованих критеріїв оцінювання координаційних здібностей юних спортсменів. У тренувальному процесі представників ігрових видів спорту для оцінювання координаційної підготовленості використовуються переважно комплексні тести, в яких оцінити частку прояву якогось різновиду координаційних здібностей вкрай важко. Під час складання тестувальної програми для оцінювання координаційної підготовленості гравців необхідно опиратись на тести, які оцінюють ті види координаційних здібностей, що є найбільш значущими для певної спортивної спеціалізації. Ураховуючи складність використання апаратурних методів дослідження координації рухів у повсякденній тренувальній діяльності гравців, моторні тести й надалі залишаються основним способом оцінювання координаційних здібностей юних спортсменів в ігрових видах спорту. Ця обставина вимагає подальшого покращення їхньої інформативності й надійності.