Ціллю української виховної системи в США і Канаді українці вбачали виховання повноцінної української людини, яка в новій країні поселення, не тільки через лояльність, а і в повній любові до новопридбаної батьківщини, матиме також любов до країни свого походження і не позбудеться вартості українця. Оскільки дитячий вік, а особливо дошкільний вік, є тим періодом, коли закладаються основи всіх основ, то його не можна упускати ні в плані навчання, ні в плані виховання в першу чергу. Звичайно, що це завдання не з легких, та воно цілком можливе до здійснення, якщо батьки, які виховують у новій країні вже тут народжених дітей, є свідомі того, що і вони, і їх діти це частина української нації. В тих родинах, де українська мова є природною та постійно вживаною, українська книжка уживана і рідні звичаї зберігаються, знання рідного дає певне почуття гордості, духовного багатства і підтримки.Безперечно, сім’я завжди відіграє найважливішу роль у вихованні дитини. Однак в умовах діаспори далеко не всі сім’ї можуть дати дитині належне виховання саме в національному дусі, з урахуванням надбань етнічної культури. У цьому випадку доброю нагодою стає дошкільний виховний заклад. Туди українська мати могла приводити дитину вже на третьому році життя, щоб дитина дружила з рівними собі, пізнавала хто вона, набувала почуття приналежності до українського народу і самостійності, вивчала рідну мову.Це почесне завдання–виховання української людини взяли на себе СУА (Союз Українок Америки) та СУК (Союз Українок Канади). Ці жіночі організації є складовими СФУЖО (Світова Федерація Українських Жіночих Організацій). Дана федерація постала 1948 року у Філадельфії на Світовому Конгресі Українського Жіноцтва з метою згуртувати українське жіноцтво у всьому світі по своїх організаціях, координувати їх працю, репрезентувати їх перед своїм громадянством і світом, а також вести працю в обороні українського народу.