У статті здійснено правовий аналіз положень нормативних актів, які визначають порядок, підстави реалізації працівниками та роботодавцями права на відшкодування грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, на предмет їх структурованості, визначеності, узгодженості та практичної реалізації. Велика кількість підприємств, що зазнали прямих збитків внаслідок повномасштабного вторгнення; мільйони працівників, які втра- тили роботу чи отримують дохід у зменшеному розмірі; постійний ризик збільшення кількості учасників ринку праці, які потребуватимуть допомоги у зв´язку із можливими фінансовими втратами (так як бойові дії тривають на території нашої країни) – всі ці фактори створили необхідність закріплення на законодавчому рівні права на відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України. Автори статті зазначають, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» порядок виплати відшкодування мав бути прийнятим до кінця вересня 2022 року, проте станом на квітень 2023 року необхідні нормативні акти все ще відсутні. Правовий аналіз проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України», та висновку Національного агенства з питань запобігання корупції за результатами проведення антикорупційної експертизи проєкту дає можливість стверджувати, що в існуючому вигляді проєкт постанови не може бути затверджений, так як має ще чимало недоопрацювань. Автори статті підкреслюють: із врахуванням того, що війна триває вже другий рік і неможливо передбачити, коли вона закінчиться, існує ризик збільшення кількості роботодавців та працівників, які матимуть право на отримання грошових коштів. Оскільки станом на сьогодні ще відсутні механізми стягнення грошових коштів з держави-агресора, то під питанням залишається можливість їх залучення як базового джерела відшкодування. Багатоетапність процедури отримання коштів у поєднанні із великою кількістю роботодавців та працівників, почерговість виплат, відсутність чіткого формулювання змісту норм лише сприятимуть масовому невдоволенню та корупційним схемам.