У статті окреслено наративи (псевдо)генетичної пам’яті в автобіографічному романі «Лист в Україну» («Ein Russe aus Kiew», 2022) південнотірольської письменниці Вальтрауд Міттіх (нар. 1946). Розглянуто імагологічні параметри роману, який має виразну автобіографічну основу. Проаналізовано специфічну наративну стратегію В.Міттіх та персоносферу тексту, конфокальним образом-архетипом якого виступає Батько. Образ цього персонажа сконструйований і репрезентується авторкою у контексті імагологічних матриць України — як країни, території, держави, народу, влади. Мати письменниці з огляду на різні суб’єктивні чинники тримала у таємниці історію кохання з радянським військовополоненим. В. Міттіх провела власне, «фіктивне» через відсутність точних даних, дослідження, ускладнене незнанням важливої інформації: дати його народження, обставин, за яких він опинився у полоні, точних причин розриву стосунків між батьками, подальшої долі. Авторка висуває кілька альтернативних версій розгортання подій у батьковому житті, втім, жодна з них не є однозначно істинною. У проаналізованому есеїстичному романі В. Міттіх звертається до батька переважно в теперішньому часі, здебільшого – з наказовою чи бажальною інтенціями, хоча навіть не знає імені адресата. Образ «росіянина з Києва» постає радше іманентним, таким, що повинен відповідати очікуванням доньки, її уявленням про нього. Його топографічна причетність до столиці тодішньої УРСР є єдиною об’єктивною точкою дотику В. Міттіх з чужою країною, «слов’янською» ментальністю та культурою, що водночас і приваблює, і відштовхує авторку. Оскільки роман створено на межі фікшн (ознаки роману) і нон-фікшн (есеїстика), у статті враховується суб’єктивність деяких тверджень. Нараторка створює імагологічний образ України й українців, співставляючи спільне й відмінне між Mutterland і Vaterland, описуючи батьківщину батька крізь призму власної «інакшості», насамперед мовної та культурної. Така імагінативна модель створена з використанням багатьох, означених у розвідці, національних стереотипів.