Розкриття змісту індивідуалізованості нотаріального акта пов’язано із визначенням властивостей, тому що будь-яка якість проявляється через певні атрибути, що їй притаманні. Атрибутивна концепція розглядає нотаріальний акт через систему атрибутів, характеристик явища, які притаманні сукупності однотипних об’єктів, як дещо, що відрізняє їх між собою. Якщо з цієї позиції розглядати нотаріальні акти вцілому, то можна сказати про те, що головною атрибутивною ознакою для них буде те, що вони підвищують ступінь довіри до нотаріальної діяльності, та нотаріату загалом. Саме ця властивість-атрибут і дозволяє порівнювати між собою різні види актів правозастосування, які формують загальну сукупність правових актів. Індивідуалізованість нотаріального акта проявляється такими властивостями: це засіб втілення в життя нормативного регулювання будь-якої сфери суспільного життя за допомогою його конкретизації до певних життєвих обставин (посвідчення шлюбного договору, видача довіреності, посвідчення заповіту); одноразовий, суб’єктивний характер (обов’язкова прив’язка до конкретного суб’єкта та відповідної йому життєвої ситуації); спрямованість на вирішення конкретної ситуації, яка стосується відповідного суб’єкта (посвідчення факту перебування особи в певному місці); використання механізму, що утворює систему індивідуальних засобів регулятивного впливу (проходження усіх стадій нотаріального процесу (провадження)); чітке коло суб’єктів, які визначаються та встановлюються в процесі здійснення нотаріальної діяльності (мова йде не лише про суб’єкта, для якого призначається нотаріальний акт, але й про всіх заінтересованих осіб, а також «допоміжних» суб’єктів).