У статті зазначено, що дрес-код та уніформа – це поняття, які часто використовуються на практиці як синоніми, проте насправді вони не тотожні. Уніформа – це однакове вбрання, виготовлене спеціально для працівників певного підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів. На відмінно від уніформи, дрес-код – це вимога щодо дотримання певних вказівок, які стосуються зовнішнього вигляду працівників, насамперед, одягу. Іншими словами, дрес-код – це перелік правил і вказівок щодо одягу, який дозволено або заборонено носити. Основною метою впровадження дрес-коду для працівників – є забезпечення професійного та згуртованого зовнішнього вигляду, який відповідає іміджу та цінностям компанії. Автори статті звертають увагу на те, що в базовому для трудових відносин нормативному акті – Кодексі законів про працю України відсутні такі поняття як «дрес-код» чи «уніформа», так само як і відсутні положення щодо обовязкового характеру правил дрес-коду для працівника, оскільки його запровадження є правом роботодавця. У статті наголошується на тому, що на практиці можуть виникнути випадки, коли встановлений дрес-код порушуватиме права працівників, а саме буде дискримінаційним, хоча довести факт того, що встановлений дрес-код є дискримінаційним буває досить складно, оскільки у багатьох випадках він є цілком законним. Розробляючи дрес-код на робочому місці, роботодавці повинні віддавати перевагу інклюзивності та гендерній нейтральності, щоб уникнути дискримінації. Впровадження релігійно нейтральних дрес-кодів може бути об’єктивним лише у випадку дотримання ряду умов, на яких наголошує ЄСПЛ у своєму рішенні від 15 липня 2021 року. Зроблено висновок, що відсутність законодавчо визначених вимог щодо дрес-коду, а саме загальних критеріїв, ознак, які повинні бути враховані у випадку його запровадження для працівників будь-якого підприємтсва, установи, організації, з однієї сторони надає роботодавцю свободу дій, а з іншої – може призвести до порушення трудових прав працівників, а саме їх дискримінації за гендерною, релігійною ознаками, станом здоровя чи інвалідністю. Незважаючи на стрімкий розвиток суспільства у напрямку рівноправності, пропаганди толерантності до працівників незалежно від їх раси, статті, кольору шкіри, віку, релігії, дрес-код, як би це дивно не звучало, може стати тим наріжним каменем спотикання, де рівність трудових прав працівників може бути не врахована чи врахована частково.