У дослідженні висвітлюється проблема адміністративно-територіального устрою і духовної юрисдикції православної церкви на Буковині в контексті історичних подій, пов’язаних зі зміною державної приналежності цього етноконтактного регіону, який знаходиться на стику східнослов’янського і східнороманського світів. Відзначено, що після включення Буковини до Румунського королівства Буковинська митро полія увійшла до складу автокефальної Румунської православної церкви та зазнала уніфікації в рамках Румунського патріархату. Незважаючи на негативні явища то тальної румунізації церковної сфери, у міжвоєнний період спостерігаються також певні позитивні зрушення в житті Буковинської митрополії: будівництво нових храмів, відкриття монастирів, підпорядкування митрополиту Буковинського право славного релігійного фонду, розвиток духовної освіти. Суттєві корективи в церковне життя православного населення Буковини і Хотинського повіту Бессарабії внесла Друга світова війна, що було пов’язано з евакуацією духовенства з північної частини краю до Румунії в 1940 р.