У статті висвітлюється процес накопичення середньовічними скандинавами географічних знань про північно-західну Атлантику. Дане явище було зумовлене колонізаційною активністю вікінгів, які освоїли Англію, Оркнейські, Шетландські та Фарерські острови і, нарешті, Ісландію. Ісландія стала своєрїдним „трампліном” у подальшому просуванні норманів на захід Атлантики, що призвело до відкриття і освоєння ними Гренландії, а згодом – і Вінланду. Опис відкриття і дослідження Вінланду найбільш повно представлений у т. зв. „вінландських” сагах. Автор статті звертає увагу на те, що опис природних умов і ресурсів нововідкритої землі є гіперболізованим і схожий з аналогічними описами райських земель і островів блаженних. Компаративний аналіз Біблії, античних і ранньосередньовічних літературних джерел дає підстави стверджувати, що укладачі саг активно використовували ці тексти для створення привабливого образу Вінланду для потенційних колоністів