Українській державі, як і усім постсоціалістичним державам, до регулювання податково-правових відносин у все більшій мірі доводиться підходити з цивілізованих правових позицій та стандартів, враховувати великий історичний досвід у цьому розвинутих держав Заходу. Мова іде насамперед про регулювання суспільних відносин, які є предметом податкового права, актами найвищої юридичної сили – законами. Останнє зумовлено тим, що хоч податкове право не регулює відносин власності – як відомо, його предметом є перерозподільні суспільні відносини у сфері публічних фінансів – проте ці суспільні відносини безпосередньо пов’язані з відносинами власності, а тому є особливо чутливими, резонансними у суспільстві. Особливе місце в системі джерел податкового права зайняли в постсоціалістичний період рішення Конституційного Суду України. Їх безумовний та остаточний нормативний характер, негайна безпосередня дія, загальнообов’язковість і юридична сила, що дозволяє інтерпретувати конституційні норми і оцінювати на цій підставі акти усіх гілок державної влади, а в разі потреби визнавати їх повністю чи частково невідповідними чинній Конституції України, отже, реально впливати як на нормотворчу, так і на правозастосовну діяльність, надали рішенням Конституційного Суду України особливої ваги.