Зауважено, що текст постає специфічним продуктом «інтенцій митця», його своєрідність «продукується особливостями художнього мислення автора, його світобаченням» (Г. Клочек). Звернення авторів до кінематографічної поетики не відбувається спонтанно. Кожний із таких авторів має певний стосунок до кіноіндустрії або як сценарист чи режисер, або як інший працівник кіногалузі, або навіть будучи аматором. У таких сиуаціях звернення до кіномови є логічним, оскільки у літературу трансгресується реальний кінематографічний досвід. У цьому плані серед сучасних авторів цікавим видається досвід А. Кокотюхи («батька українського готичного детективу»), чия діяльність пов’язана з кіно вже понад 20 років. У руслі інтермедіальних студій проаналізовано два яскравих зразки готичних детективних романів А. Кокотюхи «Легенда про Безголового» (2007) та «Аномальна зона» (2009). Зауважено, що закони жанру спрацьовують на рівні інтермедіальних кодів: жанр детективних і водночас містичних романів визначає коло відповідних жанрових кінематографічних кодів (кінообразів, кіноалюзій, кіноцитат, кіноекфраз). Кінокоди, презентуючи своєрідну культурну модель, імпліцитуються в основний текст, доповнюючи й розширюючи його жанрологічні маркери, активно оприявнюючи себе у діалогах персонажів, у спогадах героїв, в описах відчуттів, у напружених колізіях. Одночасно ці коди постають продуктивним засобом комунікації між різними медійними системами, проявом емерджентності у мистецтві. У процесі взаємонакладання фабульних історій відбувається збагачення жанрових маркерів. Читач втягується у своєрідну інтелектуальну гру, простежує перебіг подій крізь призму подібних кінодеталей, ключові колізії та персонажів, зіставляючи з подібними екранними варіантами. Означене у цьому разі розширює жанрові параметри детективно-містичних романів, їхні інтерпретаційні межі, збагачує рецептивний потенціал горизонтів очікування, актуалізує інтермедіальний діалог між автором і читачем.