Принцип є відправною точкою для аналізу, інтерпретації та застосування будь-якої системи. Принцип обґрунтовується тим, що в адміністративній сфері звичайним явищем є зміна тлумачення певних правових норм з відповідною зміною орієнтації, що має нормативний характер, що впливає на ситуації, які вже визнані та закріплені в чинності. Абстрактне проголошення принципу правової визначеності, що стає все більш поширеним, іноді породжує перебільшення, іноді невиправдані ризики, через що нав’язується його розмежування відповідно до чинного правового порядку. Таким чином, шляхом догматичного аналізу пропонується класифікувати зміст принципу правової визначеності на два концептуальні ядра, а саме: визначеність і стабільність. У цьому аспекті вважається чинність правових норм, ефективної проекції і зміст правових норм, тоді як під призмою стабільності досліджуються інститути набутого права, досконалий правовий акт і res judicata, підпринцип захисту законних очікувань з їх відповідними проявами. Принцип правової визначеності, також відомий як принцип легітимних очікувань (захист довіри), є одним із основних підпринципів верховенства права, що є одним і з найважливіших принципів загального права. Принцип правової визначеності або стабільності правовідносин запобігає необґрунтованому деконституції правових актів чи ситуацій, навіть якщо під час його конституювання мала місце невідповідність правовому тексту. Таким чином, важливість правової визначеності спрямована на захист очікувань громадян, тобто державний менеджер повинен використовувати минулі практики та прецеденти державного управління, які зробили можливим та створили очікування у громадян. Принцип правової визначеності передбачає наявність злагодженого механізму, здатного забезпечувати верховенство права та слугувати стандартом для законодавства та судочинства. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.