Процес доказування в цивільному судочинстві відіграє важливу та процесуально необхідну роль у виконанні завдань судочинства, визначених статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України, адже слугує процесуальним орієнтиром у плануванні спрямованості своєї доказової діяльності учасниками справи для досягнення ними своєї мети участі в справі, а для суду – вирішити справу на основі повного, усебічного та об’єктивного з’ясування обставин (фактів) справи й дослідженні наявних у справі доказів і завершити справу ухваленням законного та обґрунтованого рішення. Доказування посідає важливе місце в процесуальних галузях права (цивільного, господарського, адміністративного, кримінального), адже саме завдяки доказуванню реалізуються функції суду, мета й інтереси учасників справи, функції інших учасників судового процесу (свідка, експерта, експерта з питань права). У справах за масовими (груповими) позовами актуальним є питання щодо кількості поданих до суду доказів усіма співпозивачами. Це призведе до перевантаження суд доказами й у зв’язку з необхідністю їх дослідження до збільшення часу розгляду та вирішення справи. Вирішення цієї проблеми може здійснюватися за допомогою впровадження процедури відзиву доказів стороною, яка їх подала до суду на пропозицію суду, за умови наявності у справі тотожних доказів, які підтверджують одну й ту саму обставину (факт); згоди учасника справи відізвати (вилучити) доказ із матеріалів справи; інші учасники справи не заперечують проти таких процесуальних дій; обставина (факт) уже доведена й сумнівів у її існуванні (чи не існуванні) не виникає в учасників справи та суду. Доказування є основним і важливим складником будь-якого судового процесу, яке створює необхідні процесуальні умови для вирішення справи й ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення