У статті на матеріалі драматичного тексту буковинських письменників (Ю. Федьковича, С. Воробкевича, С. Яричевського) проаналізовно функційні особливості та синтаксичний статус ремаркових надфразних єдностей. З’ясовано, що ремаркова надфразна єдність будується за принципом малого дозування інформації, тобто для повідомлення драматург підбирає невелику кількість речень, які групуються навколо часових і просторових характеристик. Стислість та лаконічність зумовлюють використання у складі ремаркових надфразних єдностей непоширених двоскладних та односкладних речень з дієсловами у формі дійсного способу теперішнього часу, а також неповних, еліптичних речень із переважанням іменних структур. Описано типи ремаркових кнструкцій за інтродуктивними ремарками, що інформують про місце і час подій, знайомлять з персонажами, подають їхню характеристику, вказують на те, чим вони зайняті на початку театральної дії. Особливістю таких ремарок є автономність, вони не прив’язані до мовлення персонажів, що й зумовлює специфіку їхньої структури та функціонування в драматичному тексті. Ремаркові надфразні єдності розглянуто через категорію зв’язності драматичного тексту, яка передбачає міжкодовий зв’язок між реплікою і ремаркою, що сприяє розумінню діалогічних партій персонажів. Зв’язність тексту зреалізована поєднанням компонентів, які формують речення, поєднанням речень у межах надфразної єдності і поєднанням надфразних єдностей у тексті. В авторських ремарках драматурги подають найважливішу інформацію про дійових осіб, уникаючи тих подробиць, які можна передати через діалог героїв. Ремарки сприяють розвитку тем тексту, формуванню інформаційного масиву й забезпечують інтеграцію всіх текстових рівнів для створення цілого. Системний аналіз ремаркових надфразних єдностей дозволив виявити етноспецифічні та індивідуальні маркери мовостилю буковинських письменників.