У статті авторка вдається до аналізу специфічних тенденцій у філософській думці Античності, котрі заклали можливості взаємодії світських і релігійних елементів у світоглядному самовизначенні європейців. Такі інтенції виявляються у думках багатьох давньогрецьких мислителів, але основну дослідницьку увагу статті зосереджено довкола ідейного поля концепцій релігійно-філософського мислення Ксенофана з Колофона та Піфагора. Як аксіологічні, онтологічні, гносеологічні, так і праксеологічні свідчення, закладені в думках та способі життя Ксенофана та Піфагора, демонструють їхнє прагнення не тільки раціоналізувати істини віри, але й витлумачувати їх в той спосіб, котрий є характерним і для гуманістичних релігійних систем сьогодення: синергійно та гармонійно, з урахуванням ключових складових когнітивного досвіду і досвіду Богоспілкування. Саме такий підхід визначив не тільки подальшу долю філософського витлумачення релігії та релігійності в європейській традиції, але й сформував світоглядні основи секулярного та постсекулярного типів світовідчуття і світобачення.