У статті розглянуто теоретичні та практичні проблеми застосування електронних доказів у справах про порушення митних правил за законодавством України. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із правильністю ідентифікації, збирання, здобуття та збереження електронних доказів для їх подальшого використання у справах про порушення митних правил. Проаналізовано підстави застосування інформаційних технологій та інформаційних ресурсів в митній справі загалом, при виконанні митних формальностей і виявленні та фіксації порушень митних правил. З’ясовано поняття електронних доказів та порядок їх отримання у справі про порушення митних правил. Доведено, що чіткої процедури збирання і дослідження таких доказів, порядку встановлення особи, яка розмістила чи здобула певну інформацію, на рівні закону не визначено. З урахуванням наявної судової практики, здійснено дослідження проблемних аспектів використання електронних (цифрових) доказів у судовому провадженні при розгляді справ про порушення митних правил. Визначено недоліки нормативно-правового регулювання щодо порядку ідентифікації, збирання, здобуття та збереження електронних доказів. Запропоновано, що поряд із зняттям інформації з пристрою потрібно фіксувати час її зняття, хто таке зняття виконав і чи має ця особа відповідні права, а також убезпечити цю інформацію безпосередньо в базі даних від псування, корегування і знищення. Інакше розглядатиметься питання про втрату цифрового доказу, наслідком чого буде закриття провадження у справі про порушення митних правил. На основі проведеного дослідження обґрунтовано необхідність застосування Національного стандарту України «Інформаційні технології. Методи захисту. Настанови для ідентифікації, збирання, здобуття та збереження цифрових доказів» при розгляді судом справ про порушення митних правил.