Настенко О.В. Звукова організація віршованої лірики Івана Франка. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 – Філологія. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2022. Дисертація репрезентує перше в українському літературознавстві комплексне дослідження звукової організації віршованої лірики І. Франка. У контексті сучасних антропоцентричних студій актуальним уважаємо вивчення аудіального стилю поетики, характеристику мовотворчості як акустичний рецептивно-комунікативний акт, дослідження звукових елементів як конструктивних у художньо-зображувальній та естетичній номінації поетичного тексту. Увага науковців щодо звукопису та фонічних явищ Франкового поетичного спадку стосувалась здебільшого віршобудови. Поодинокі судження щодо мелодійності ліричних творів та звукових фігур віршованої мови представлено в працях, присвячених вивченню його творчості загалом. Франкознавчі дослідження, у яких побіжно розглянуто звукопис як складник поетики Франкової лірики, окреслюють розвиток науково-критичної думки щодо цього питання. Однак досі окреме дослідження звукової організації ліричних творів І. Франка в аспекті структури та функціювання фігур фоніки у віршованих текстах ще не проводилося. Актуальність теми дисертації зумовлена потребою з’ясування реалізації Франкових інтенцій у поетичній мові засобами фоніки. Новим є комплексний аналіз звукових повторів у мовотворчих континуумах – текстах віршованої лірики за хронологічними зрізами. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього застосування для викладання курсів та спецкурсів з історії української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Отримані дані можуть стати теоретичним підґрунтям для розробки нових спецкурсів, що пов’язані з літературним процесом на західноукраїнських землях чи творчістю І. Франка зокрема, а також – спецкурсів з теорії літератури для студентів ЗВО, у підготовці дисертаційних та кваліфікаційних робіт. Дисертація складається з анотацій українською та англійською мовами, списку опублікованих праць авторки, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Корпус поетичних текстів проаналізовано в теоретико-методологічному просторі поетики, інтерпретації та статистики за періодами творчості. Центральне місце належить формальному, структуральному та герменевтичному методам, що ґрунтуються на дослідженні структури та функціювання звукових повторів у віршованих текстах та реалізації Франкових інтенцій у поетичній мові засобами фоніки. Допоміжними методами слугують статистичний та порівняльний, за допомогою яких отримано кількісні показники фонемної частотності у художній мові поета (віршованій ліриці) та в нехудожній мові (літературно-критичні праці за відповідними хронологічними зрізами) й для об’єктивності дослідження здійснено порівняльний аналіз. Окреслено фонічні домінанти в мові ліричних творів І. Франка, схарактеризовано специфіку їхньої кореляції зі змістом та формою, визначено функціювання алітерацій, асонансів, ономатопеї та внутрішньої рими як художньо-зображувальних засобів. З’ясовано особливості Франкової індивідуально-авторської поетики на фонічному рівні як складника його ідіостилю загалом. У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; сформульовано мету та завдання; визначено предмет, об’єкт, методи та прийоми дослідження; описано джерельну базу дисертації; окреслено наукову новизну, практичне та теоретичне значення дисертаційної роботи; представлено особистий внесок дисертантки; зазначено інформацію про кількість публікацій, апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг праці. Перший розділ «Теоретико-методологічні засади вивчення фоніки ліричних творів І. Франка» містить виклад теоретичних засад і методологічних стратегій щодо дослідження звукових повторів у поетичній мові загалом та у віршованих творах І. Франка зокрема. Підрозділ 1.1. «Вивчення звукового складу ліричних творів як наукова проблема та методи його дослідження» спрямований на з’ясування становлення наукової думки й формування методів та підходів в аспекті вивчення звукової організації поетичної мови. Зокрема, репрезентовано огляд теоретичних філологічних досліджень від початку XX століття до сучасного періоду. Проаналізовано розвиток методологічного інструментарію, який базується на теоретичних твердженнях представників структурального, семіотичного та формального напрямів. Становлення наукової думки щодо вивчення звукової організації тексту та фоніки зокрема в розглянутих літературознавчих та мовознавчих наукових працях передбачає доцільність поліаспектного аналізу та інтерпретації функціювання звукових повторів у художній мові як посутнього складника авторського ідіостилю. У підрозділі 1.2. «Літературознавча рецепція звукопису лірики І. Франка та міркування поета про фоніку» проаналізовано франкознавчі дослідженнях, у яких принагідно розглянуто звукопис як складник поетики Франкової лірики, вивчено літературознавчі, літературно-критичні праці й епістолярій самого І. Франка для з’ясування його міркувань щодо звукопису художньої мови, зокрема й мови ліричних творів. Другий розділ «Фоніка Франкової лірики 70-х та 80-х років» репрезентує аналіз звукової організації ліричних творів зазначених періодів творчості. У віршованих текстах першого періоду (у підрозділі 2.1. «Особливості звукової організації віршованих творів І. Франка 70-х років (1873–1879)») констатуємо, що раннім віршам притаманні такі фігури фоніки, а саме: алітерації, асонанси, внутрішнє римування, звуконаслідування (фонопоеї, метатетичні парономазії). У звуковій організації поетичних творів дрогобицького періоду загальна частотність фонічних звукоповторів значно нижча (48%), ніж у мові поезій львівського періоду (77%). Звукопис дебютної збірки «Баляди і роскази» найбільш насичений щодо засобів фоніки (100%). На основі порівняльного аналізу фонемної частотності встановлено, що частотність більшості фонем у віршованій мові І. Франка цього періоду збігається з їх відповідниками в нехудожній мові (тексти літературно-критичних статей цього періоду). Серед консонантів найбільша різниця в частотності [л] (у поетичній мові вона складає – 6,8%, тоді як у нехудожній – менше 1%). Серед голосних у порівнянні з частотністю у нехудожній мові активною у віршованій мові є [у]. Аналіз звукової організації поетичної мови віршованих творів І. Франка 1880–1889 років (підрозділ 2.2. «Фоніка поезій І. Франка 80-х років (1880–1889)») показав, що ліричній мові поета притаманні алітерації, асонанси, звуконаслідування (фонопоея, ономатофонія, фономімесис), внутрішнє римування. Фоніка поетичної мови І. Франка зазначеного періоду різноманітна в аспекті звукового складу. Артикуляційно акустичні особливості частотних приголосних і голосних, у віршованих фрагментах підсилюють художні образи, утворюючи аудіальну алюзію відповідно до змісту. Поетова віршована мова набуває звуконасичення відповідно до сюжету в різних складниках композиції, що дає змогу окреслити певні закономірності щодо єдності змісту і форми. Частотність більшості фонем у поетичній мові І. Франка цього періоду відрізняється від їх відповідників у нехудожній мові. Серед консонантів найбільша різниця в частотності [з], [з´] – у поетичній мові – 5%, у нехудожній – менше 1%. Серед голосних частка [о] у поезії становить 30% (у нехудожніх текстах – 23%), [у] – відповідно 15,% (8,7%), [а] –17% (24,6%). У третьому розділі «Звукова організація поетових ліричних творів 1890–1916 років» досліджено структуру фоніки Франкової поетичної мови за двома періодами. У підрозділі 3.1. «Засоби фоніки в поезії І. Франка 90-х років» розглянуто функційний складник звукових повторів у локальних вибірках ліричних текстів зазначених років. У віршах цього періоду найчастотнішими є алітерації, частка яких становить майже 80% від виявлених засобів фоніки, понад 20% – асонанси. Активність тих чи тих фонем в асонансах та алітераціях має переважно локальний характер, вона обмежена незначними сегментами віршованого тексту, а тому мало відбивається на їх загальних пропорціях: частка більшості фонем у поезіях чітко корелює з відповідними показниками в наукових текстах, відрізняючись від них не більше ніж на 1%. Серед консонантів найбільша різниця в частотності [р], [р´] – (у поетичній мові – 20%, у нехудожній – менше 7,4%). Різницю частотності зафіксовано щодо голосних фонем [е] (15,4% у віршах, 12,3% в науковому тексті), [у] (10,8% та 9,6% відповідно). У звуковій організації ліричних творів І. Франка 1900–1916 років (підрозділ 3.2. «Звукопис ліричних творів 1900–1916 років») ще більше зростає роль алітерацій (83%) і відповідно скорочуються асонанси (17%). Частотність більшості фонем збігається із їх відповідниками в нехудожній мові. Винятки – [і] та [у]. Частка першої з них у поезії цього періоду становить 40% (тоді як у нехудожніх текстах – 17%), другої – 24% (8,4%) відповідно. Серед консонантів найбільша різниця в частотності [с], [с´] – (у поетичній мові – 18,4%, у нехудожній – менше 1%). Приголосні фонеми: [р], [р'] – 19,4% у поетичній мові, нехудожній – 8,15%, [т], [т'] – 13,3% (8,5%), [н], [н'] – 8,7% (6,3%) відповідно. У поезії І. Франка цього періоду визначаємо чотири позиції внутрішньої рими: 1) усі компоненти розташовані в межах одного рядка, жоден із них – не є складником кінцевої рими; 2) компоненти розташовані вертикально, жоден із них не формує кінцеву риму; 3) один зі складників внутрішньої рими слугує водночас і компонентом кінцевої; 4) внутрішні рими пов’язують сусідні строфи. Висновки підсумовують і узагальнюють основні положення та результати дослідження. У дисертації комплексно й поліаспектно проаналізовано звукову організацію мови віршованої лірики І. Франка в різні періоди творчості, з’ясовано структуру та функції засобів фоніки в поетичних текстах. Найбільша кількість віршів, у яких фіксуємо звукові повтори, написана Франком у часи життєвих перипетій і душевних потрясінь. Це свідчить про те, що звукова організація поетової мови як сукупність взаємопов’язаних мовленнєво-чуттєвих засобів є активним виражальним засобом у його віршованій ліриці.