У статті комплексно проаналізовано кореферентні співвідношення субстантивних синтаксично зв’язаних словосполучень в ономасіологічному та номінативному аспектах, запропоновано новий підхід до проблеми синтаксичної зв’язності компонентів речення з позиції теорії синтаксичної номінації й ономасіології. Розгляд проблеми кореферентності у синтаксичному аспекті дав змогу проаналізувати кореферентні співвідношення, враховуючи не лише референційну, але й функціональну тотожність мовних засобів, що вживаються в синтаксичних позиціях різних членів речення. В основі кореферентності мовних одиниць лежить відношення функціональної еквівалентності та взаємосубституції. Кореферентна співвідносність мовних засобів пов’язана з вивченням семантики синтаксичних одиниць у денотативно-референційному аспекті, що дає змогу розмежувати “власне денотативне значення” і “лінгвістичну семантику”, які й формують інформативну завершеність і достатність, загальний інформативно-комунікативний смисл тієї чи іншої мовної одиниці. При кореферентній номінації враховують ономасіологічні характеристики номінативних знаків як ідентифікувальних, дейктичних тощо. Співвідносні номінації вживаються в ролі репрезентації, індивідуалізації та кваліфікації спільного денотата (референта). Важливою проблемою при лінгвістичній інтерпретації кореферентності було і залишається питання про роль автосемантичних та синсемантичних засобів у номінації, про роль дейктичних слів (маркерів) як одного з різновидів кореферентного номінування. У плані кореферентності особливо актуальною вважаємо проблему синтаксично зв’язаних словосполучень, еквівалентних з однослівними та неоднослівним найменуваннями в українській мові. Для з’ясування цієї проблеми важливо врахувати референційні аспекти семантики словесних знаків. Важливими семантичними процесами, що сприяють синтаксичній зв’язаності номінативних знаків сполученнєвого типу є синсемантичність окремих повнозначних слів та їх інформативна недостатність у плані номінації. Кореферентність нерозкладних словосполучень засвідчує трансформацію синтаксичних зв’язків у структурі речення й утворення складних (трикомпонентних) утворень, в яких вільне словосполучення займає позицію одного (залежного) компонента.